Про гірський марафон Пилипець МТБ 2013 дізналася завдяки Інтернету. Відомо було, що будуть три траси - Міні, Мега і Гіга. Враховуючи, що по Положенню дозволяли реєструватися до 18 років, я не довго думаючи зареєструвалася на трасу Міні. Але потім стало зрозуміло, що мене можуть і не допустити та мій тато довго вмовляв організаторів дозволити мені брати участь у змаганнях, і врешті решт ми домовилися.
Ось я вже їду на машині в село Пилипець Міжгірського району. Зупинилися ми в невеличкому готелі «Наташка» (вразило те, що майже всі готелі називають «Наташа» або «Наташка», або «Наталія», напевно, люблять Наталій)!!!
Приїхали, зареєструвалися, вибрали номер 228 (тому, що він мені сподобався найбільше).
На наступний день я вже стояла на старті, хвилювалася тому, що поряд мене стояли старші та досвідченіші дівчат.
«На старт, увага, руш» - і я вже в дорозі, довгоочікуваний Марафон почався. Дівчата вирвалися вперед, їх ледве стало помітно. Та вже на підйомі я їх наздогнала (звернули вони не на ту дорогу) і обійшла. Після підйому, я не знайшла поворот праворуч і проїхала 100 метрів просто так, потім я повернулася і звернула, але дівчата мене догнали і обійшли.
По дорозі встигала подивитися гірські краєвиди, як випасається худоба. Гори я люблю змалечку, любов до них мені привив тато. "Лучше гор могут быть только горы, на которых еще не бывал», - слова Володимира Висоцького. Не можу не погодитися з цим відомим твердженням. Нам, жителям України, не обов'язково підійматися на Ельбрус або підкорювати Альпи - у нас є свої гори, зі своєю історією, легендами, красивими місцями і гостинними місцевими жителями.
І тут перший КП, а я друга, тому не зупинилася, (а тепер жалкую, там було на столі так смачно), однак мені треба було доганяти. Знову почався підйом і я догнала дівчат і обійшла.
Найцікавіше було проїжджати через річку, я вже була мокра повністю. У черевики, крім води, набрала мул J.
Наступні 4 км пройшли без блукань. Останній підйом був дуже важкий і стрімкий, його я здолала пішки, пробувала сісти на велосипед, але на горі було одне болото і колеса прокручувалися на місті, тому виходу не було треба було йти пішки.
Потім спуск вниз і не звернула ліворуч і просто поїхала прямо і загубилася. Незабаром я опинилася в селі і тут мене по дорозі зустрічає організатор і говорить, щоб я їхала прямо тому, що скоро буде фініш.
Я не вірила, що я з можу перемогти. Та я це зробила завдяки важким тренуванням протягом всього літа. Своїм результатом задоволена, адже все, що я змогла зробити я зробила!
Хочу висловити подяку організаторам, особливо Назару Проціву за адреналін, за допомогу в складних ситуаціях, за хорошу та цікаву трасу.
З нетерпінням чекаю наступний рік, для нового заїзду.
Вірте в себе і Ви переможете!!!
